День української мови та писемності.

  Одна вона у нас така -

Уся співуча і дзвінка,

Уся плакуча і гримуча

Хоч без тернового вінка.

Т.Г.Шевченко.

             

 

 Із сивої глибини віків бере початок наша мова. Роками плекала її земля предків,передавала з покоління в покоління.
   Мова–найдорожчий скарб будь якого народу, це серце нації,яка робить державу сильною і високорозвиненою. Та багато жорстоких століть пережила невмируща українська мова,мужньо витерпівши наругу і найлютіші часи заборон писемності рідною мовою.Але вона вистояла,ввібравши в себе все найкраще, найніжніше, найвеличніше, наймудріше, найблагородніше, найпоетичніше і найболючіше: перший голос немовляти,голосний сміх щасливої дитини і зворушливий плач сироти,блакить високого неба і золото сонця пшеничних ланів,гіркоту поневіряння на чужині і відчуття піднесеності в молитві до бога за рід свій,за Україну,за мир,добро і спокій на всій планеті

               

Уклін чолом народу,

Що рідну мову нам зберіг,

Зберіг в таку страшну негоду,

Коли він сам стоять не міг.

(О. Олесь)

 

Мова – це невичерпна духовна скарбниця,до якої народ безперервно докладає свій досвід,розум і почуття і як говорив Панас Мирний : «Поки жива мова в устах народу,до того часу живий і народ».
В Україні традиційно відзначають свято української писемності та мови 9 литопада. Це свято було встановлено в нашій країні ще у 1997 року,в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора-Літописця – ченця Києво-Печерського монастиря, давньоруського письменника та історика, творця писемної історії Київської Русі, автора одного із найдавніших (початок XII століття) літописних творів "Повісті временних літ".

Тож,плекаймо нашу мову,щоб вона вічно жила у творах видатних українських письменників та поетів,в усній народній творчості та в серці кожного українця!

Міцна хай буде вся наша родина,

Своє коріння і плекаймо,й бережім.

Хай українська мова солов’їна

Підніметься і зазвучить,як гімн.

(С.Давидова)